Родина Шодуарів, розквіт якої припадає на XIX ст., відома як власниця однієї з найзначніших колекцій старожитностей у Європі та власного музею в Івниці Житомирської губернії. Її архів складається з документів братів: Антуана (1749-1824), Яна Йозефа (кінець XVIII - початок XIX ст.), Станіслава Яновича (Івановича) (1790-1858), Максимiліана Станіславовича (1816-1881), Івана Максиміліановича (?-1912).

Серед музейних цінностей, що належали родині, були нумізматична колекція, предмети старовини (зокрема, періоду античності), картини, гравюри, автографи видатних історичних діячів, книжкові раритети. У той час як колекціонуванням займався переважно Станіслав Шодуар, унікальну бібліотеку збирали, по суті, всі представники роду.

На сьогодні рукописні, музейні експонати та бібліотека вже не складають єдиного цілого. Їх спіткала доля багатьох інших значних колекцій і зібрань ХІХ ст. Розпорошення музейних та бібліотечних цінностей здійснювалося кількома етапами. Значну частину експонатів музею - боспорські та ольвiйські старожитності - Станіслав Шодуар продав Петербурзькому Ермітажу, іншу - нумізматичні старожитності, серед яких були, безперечно, й дуже цінні експонати, зокрема золота монета Св. Володимира - його друга дружина вивезла до Англії.

За відомостями У. Г. Іваска, який посилається на газету “Новости дня”, у 1904 р. бібліотека Шодуарів, що складалася із 40 тис. томів, колекція гравюр та інші історичні раритети були офіровані імператорському Російському історичному музею в Москві, рідкісне зібрання бронзи - імператорському Ермітажу, а нумiзматичну колекцію було продано Британському музею в Лондоні. На жаль, поки ще не вдалося документально підтвердити факти реального продажу такої величезної бібліотеки та музейних цінностей до Історичного музею. Згідно з документами ІР НБУВ, у січні 1908 р. бібліотеку перевезли в два етапи з Івницького маєтку до Житомира. У серпні 1908 р. у Житомирі перебував приват-доцент слов’янської філології Московського університету Костянтин Станіславович Кузьмінський, який працював зі стародруками шодуарівської бібліотеки, серед яких він виокремлював раритети. Невдовзі 92 цінних кириличних стародруки були передані І. М. Шодуаром через К. С. Кузьмінського в дар бібліотеці Історичного музею в Москві.

Подальша доля зібрання Шодуарів пов’язана з революційними подіями 1917 р. та 1919 р., коли воно надійшло до міського музею в Житомирі. Там на базі різноманітних зібрань було сформовано значне за обсягом і змістом сховище музейних та бібліотечних колекцій, що знаходилися у віданні місцевої Губнаросвіти. Під час ознайомлення у червні 1921 р. В. А. Камінського, члена Вінницької філії Всенародної бібліотеки України (далі - ВБУ) з волинськими фондами навіть постало питання щодо створення філії бібліотеки в Житомирі, і було запропоновано використати для цього колишній будинок І. М. Шодуара. Але цього не сталося. Від 1929 р. Народний комісаріат освіти почав здійснювати цілеспрямовану політику щодо концентрації універсальних книжкових фондів та збирання цінних колекцій у кількох центрах, серед яких ВБУ була найзначнішим. У грудні 1929 р. було вирішено охопити цим процесом і музеї: їм було заборонено збирати універсальні книжкові фонди, усім державним та округовим музеям доручили переглянути склад своїх фондів та передати зайві книжки до найближчих наукових бібліотек - Всенародної бібліотеки України в Києві або Харківської чи Одеської центральних наукових бібліотек.

У 1931 р. П. М. Попов, тодішний завідувач відділу рукописів Всенародної бібліотеки України, перебуваючи в науковому відрядженні в Житомирі, відібрав найцінніші бібліотечні колекції для передачі до ВБУ, серед них - зібрання Шодуарів.

Колишнє зібрання Шодуара залишалося у фондах Волинського державного музею до 1932 р., пізніше, разом з іншими матеріалами музею, його книжки, кількістю 9421 том, за даними акта, складеного 9 жовтня 1932 р., було передано до ВБУ. Згідно із “Списком рукописів Історичного відділу Волинського державного музею”, частина рукописних матеріалів Шодуарів також перейшла до ВБУ 24 жовтня 1932 р. За списком “Рукописи Волинського державного музею” від 23 січня 1934 р., серед матеріалів, переданих із Житомира до відділу рукописів ВБУ, зафіксована й значна частина шодуарівських документів. За погодженням із Міністерством культури УРСР та АН УРСР чимало документів, у тому числі й частина колекції рукописів та автографів історичних діячів, надійшло до відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (1979 р.). Водночас у музеї залишилися архівні та музейні цінності із зібрання Шодуарів, де вони зберігаються й сьогодні.

Івницька бібліотека Станіслава Шодуара була значною за обсягом і різноманітною за тематикою. У виданні 1875 р. Ф. Радзішевський, згадуючи про її склад, називав кілька тисяч томів М. І. Петров, який відвідав Івницю у 1888 р., згадував про 30 тис. томів, а за відомостями У. Г. Іваска бібліотека складалася із 40 тис. томів, у тому числі стародруків i рукописів. Згідно з Ф. Радзішевським, одним із найзначніших був відділ полоніки, репрезентований, зокрема, творами з історії Речі Посполитої, серед яких було багато невидрукуваних рукописів. Доля книжкового зібрання остаточно не з’ясована, хоча, як згадувалося, 92 кириличних стародруки було передано до Історичного музею у Москві, а 9421 ціннa книжкa - до нинішньої НБУВ, де нині воно зберігається у фондах Інституту української книги.

Рукописна частина збірки Шодуарів відклалася в ІР НБУВ: у фондах І, III та родинному особовому архівному фонді № 283. Загалом там зберігаються 1536 рукописних книг та архівних документів за XV ст. - 1918 р.

Склад документів зумовлений діяльністю, професійними та колекційними інтересами представників роду.

За традицією вважається, що історичні корені родини де Шодуарів фамільного герба “Шодуар” походять iз Франції. На жаль, історико-біографічні відомості про першого згадуваного в документах представника роду Шодуарів - Яна Йозефа нечисленні та лаконічні, навіть дати життя цієї особи за браком першоджерел точно встановити досить проблематично. Відомо, що наприкінці 70-х рр. XVIII ст. заможний купець Ян Йозеф Шодуар переїхав із Франції до Варшави, де йому належала кам’яниця, яку він збудував власним коштом за проектом Симона Богумила Амадея Зугі (1733-1807), придворного архітектора короля Августа III. 26 січня 1795 р. Я. Й. Шодуар прийняв російське підданство і згадується в літературі як купець першої гільдії15. У 1814 р. Я. Й. Шодуар разом із нащадками отримав баронський титул від Максиміліана І, короля Баварії. Згодом, у 1804 р.17, він переїхав разом із родиною на Волинь, де, продовжуючи займатися торгівлею, мешкав у Бердичеві, а пізніше - у власному маєтку в містечку Івниця. 29 листопада 1819 р. та 22 лютого 1820 р. Я. Й. Шодуар та його син Станіслав були нобілітовані російським царем Олександром І. Підтвердження ж баронського титулу в Росiйської iмперії Шодуари отримали лише 1827 р.

Комерцiйні пріоритети дiяльнoсті Яна Шодуара висвітлюють джерела родового архіву Шодуарів, передусім листування й фінансова документація. За даними інвентаря грошових видатків, укладеного ще в 1779 р. у Варшаві, коло його клієнтів було досить широким і охоплювало впливових осіб Речі Посполитої кінця XIX ст. - магнатів Сангушків, Радзивiллів, Яблоновських, Потоцьких та ін. Ділові стосунки пов’язували Яна Йозефа з багатьма польськими аристократами, видатними історичними діячами, з якими він листувався. У родинному архіві зберігаються листи Михайла Грабовського (1818), Яна Потоцького (1803), Фелікса Потоцького (1802), Софії Потоцької (б/д), Адама Ржевуського (1814), Юзефа Чарторийського (1800), надіслані на Волинь, у Бердичів, з різних міст Польщі. Однак жодної суттєвої інформації про будь-які колекціонерські, бібліофільські або творчі зацікавлення Я. Й. Шодуара в родовому архіві не виявлено.

Про Антуана Шодуара (1749-1824) відомо набагато більше. Цей відомий нідерландський теолог, автор багатьох праць, бібліофіл народився в Тесс (Спа) 8 жовтня 1749 р. Навчався в латинських школах Маастріхта, після чого вступив до університету Франекер (Фрiсляндiя), на факультет філософії та теології. Пастор у Лейдені (1776-1779). У 1787 р. посів кафедру філософії, метафізики й астрономії у Франекері, але ще рік не був затверджений офіційно на цій посаді. Став у 1795 р. членом наукового товариства в Гарлемі. У 1807 р. А. Шодуар вирішив припинити наукову діяльність і протягом кількох років подорожував по Франції, Німеччині, Англії, Швейцарії, Польщі. У 1819 р. А. Шодуар осів у Лейдені. Згодом знову почав мандрувати і не повертався на батьківщину до 1823 р. В архіві зберігаються окремі документи до його біографії, зокрема метрика про народження, свідоцтво про смерть сина Якуба Губерта Шодуара (1777-1794?), який народився у шлюбі Антуана з Марiєю Констанцією Шодуар, заповіт, а також творчi матеріали (рукописи з ботаніки й орнітології), листування, переважно родинного характеру. Серед адресантів - Женні і Ніна Оберт (1820-1821), Роберт Оберт (1808-1820), Н. Н. Шиллiнг (1807), Анетта Шодуар (1800), Я. Й. Шодуар (1802-1821), Марі Катерина Шодуар (1798-1801) та ін. Після смерті Антуана 20 лютого 1824 р. його майно згідно із заповітом успадкував брат Ян Йозеф, що засвідчує постанова Земського суду Житомирського повіту Волинської губернії від 20 квітня 1824 р.

Чільним представником роду був Станіслав Янович Шодуар (1792-1858), учений, колекціонер, бібліофіл. Навіть не отримавши спеціальної освіти, він, між тим, вніс значний вклад у вітчизняну науку, зокрема в нумізматику, сфрагістику, епіграфіку. В архіві зберігаються документи його службової й громадської діяльності - як почесного смотрителя Києво-Подільського повітового (1834-1837) і Києво-Печерського повітового дворянського та парафіяльних училищ Київського повіту (1838-1851), члена ради Київського інституту шляхетних дівчат (1838-1846), першого помічника голови Київської тимчасової комісії для розбору давніх актів (1843), колезького радника (1851), директора Київської контори державного комерційного банку (1850-ті роки), члена iмператорського археологічного товариства, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук (1836), лауреата Демидівської премії (1841).

Значну цінність мають наукові матеріали, ще й сьогодні мало відомі дослідникам, передусім із питань нумізматики, а також каталоги східних, давньогрецьких, візантійських, давньоримських, західноєвропейських, давньоруських, російських монет. Окрім власне каталогів, зберігаються й матеріали, пов’язані з підготовкою нумізматичних праць (1795-[1858]), списки монет і медалей та покажчики їх вартості, бібліографічні картотеки, виписки, нотатки, записники (1819-1820), малюнки, гравюри, друкарські відбитки зображень монет.

Збереглося й величезне за обсягом листування з відомими вченими та друзями. Серед кореспондентів Станіслава Шодуара - Анджеєвський (1829), А. Ашхіл (1847), І. П. Бларамберг (1822-1829), Берлінер (1844), Веселовський (1810-1825), А. фон Готш (1845), Т. Желлі (1832), С. Зенович (1834-1842), Д. Зубрицький (1847), Н. Д. Іванішев (1847), Інокентій, архієпископ Херсонський (1841-1847, 3 копії 1889), П. Корсаков (1836), Е. М. Кузiнері (1819-1832), З. Ф. Леонтьєвський (1839-1841), Г. Любомирський (1840), Г. Олізар (1840), М. Півницький (1840), В. Ржевуський (б/д), Й. та І. Сераковськi (1826-1834), Д. Сестіні (1817-1832), Й. Стемпковський (1823-1831), А. Шотеро[х] (1822-1827), Ж. Форстер (1822-1823), Н. А. Хауснер (1845), П. Ярковський (1840) та ін.

Серед матеріалів господарсько-майнового характеру - журнали розпоряджень по маєтку (1848), записи прибутків та витрат у маєтках Шодуарів (1850), медичні й господарські поради (сер. XIX ст.) тощо.

Тривала дружба з відомим ученим-нумізматом Доменіко Сестіні знайшла відображення в тому, що С. Шодуар успадкував частину його рукописів, зокрема “Systema geographicum numismaticum. Vol. I-XVI” (б. д.), “Dissertazione Sopra il Stateri Degli Antichi Italia Da Domeniko Sestini” (1816), 2-е друковане видання праці Д. Сестіні “Classes generales seu moneta vetus popularum…” (Флоренція, 1821) (з рукописними доповненнями та правками), рукописну копію нумізматичного каталога, укладеного Д. Сестіні, “Musei Caesara, Musaei Etruriae”. Серед матеріалів інших учених - анонімна “Історія Саксонії ХVII-ХVIII вв.” (б. д.) та твір Григорія Лисенка “Исторический опыт русской нумизматики” .

Станіславу Шодуару належала цінна колекція автографів аристократів та історичних осіб Європи, у тому числі польських королів - Барбари Радзивілл, Стефана Баторія, Сигізмунда III, Яна Казиміра, Елеонори Марії, Яна III Собеського, Якуба Людвига Собеського, Марії Казиміри, Кристіни Ебергардіни, Августа II Саксонського, Марії Жозефіни, Станіслава Понятовського, Августа III та ін. Тут же - автографи французьких королівських осіб - Генріха III Валуа, Марії Лещинської; курляндських герцогів - Кеттлера Готгада, Вільгельма, Фрідріха Казиміра, Карла Христіяна, Петера та ін. Колекція містить й автографи видатних російських та польських діячів: П. І. Багратіона, А. А. Прозоровського, Стефана Чарнецького, Кароля Станіслава Радзивілла, Адама Чарторийського, Юзефа Понятовського, Тадеуша Костюшкa та ін.

Майже всі автографи супроводжують біографічні дані про осіб та іконографічні матеріали.

Колекція слов’янських рукописів Станіслава Шодуара охоплювала переважно твори релігійного змісту: кириличні Євангелія, мінєї, требники, збірники житій XV-XVIII ст., повчання, богословські трактати, “Слова..”, “Літопис келейний Дмитрія Ростовського”, “Сказання о чудесах” отців та учителів православної церкви - Димитрія Ростовського, Стефана Святогорця, твори давньоруської літератури (здебільшого копії з видань XVII - почaтку XVIII ст.); збірники історичних повістей. Викликають інтерес теологічні твори: “История церкви V-ХV ст.” (друга полoвина XIX ст.), церковно-історичні полемічні твори, а також рукописи, присвячені історії окремих північноросійських та українських церков і монастирів: копії вкладної книги Соловецького монастиря (1540-1680), книги описної Новоозерського монастиря за 1628 р., “Историческое описание Киевского Златоверхого Михайловского монастыря” (1833), “Список настоятелей Киево-Михайловского монастыря, … й прочих древних письменных монастырских дел”.

Заслуговують на увагу рукописи з історії України, Речі Посполитої, присвячені козацтву, гетьманству в Україні. Серед них слід згадати рукописні списки відомих історичних праць: Жана Баттиста Альбертранді “Analecta Polonica…” (1852), Д. Зубрицького “Оdrywek z Historyi Halicyi …” (40-ві рр. XIX ст.), “Letopisec w Maloj Rossii…” (початок XIX ст.), “[Кребс] “Opisane rzezi Huma?kiej…”(40-ві рр. XIX ст.), “Traktacye dyplomatyczne mi?dzy Polsk?, Rossy? i Tursy? od roku 1619 dо r. 1674″ (40-ві рр. XIX ст.), “Сrоnіса nоvа рrutеnіса…” (40-ві рр. XIX ст.) ” О wojnie kozackiej” (XVIII ст.), рукописну копію твору 1643 р. Габріеля Герлоффа, Краківського минцаржа “Przestroga o szkodach Rzeszyрospolіtey…” (початок 40-х рр. XIX ст.), “Skyzta ro?ne o Krolestwie polskim” (початок XIX ст.), збірники промов, копії листів, актів, вірші, драматичні творі (ХVIII - початок XIX ст.).

Значну частину родинного архіву складають документи Максиміліана Станіславoвича Шодуара (1816-1881), відомого вченого-ентомолога. Він навчався у Дерптському університеті. У 1845 р. подорожував по Кавказу, а в 1859 р. - по Франції й Англії. Почесний член Росiйського ентомологічного товариства у Санкт-Петербурзі (1861-1881). Помер у Франції у власному маєтку Амелі-ле-Бен. Ще за життя передав свою ентомологічну колекцію разом зі збіркою книжок з ентомології Французькій Академії наук. В архіві зберігаються його наукові каталоги: “Саtаlogus Coleopterorum Carabicucorum Musei Baronis a Chaudoir” (Каталог власного ентомологічного музею), колекції жукiв, зображення комах; рукописна карта європейської частини Росії (1872), ентомологічний словник тощо.

Про значні наукові здобутки та обширні контакти свідчить офіційне листування Максиміліана Шодуара з відомими науковими центрами Європи та Росії. Серед них - Російське ентомологічне товариство у Санкт-Петербурзі (1870); Імператорське товариство натуралістів Москви (21; 1870-1877); Ентомологічне товариство Бельгії (2; 1866); Королівський Зоологічний музей у Берлінському університеті (1878); Ентомологічне товариство Англії (1868), Генуезький муніципальний музей природознавчої історії (23; 1875-1881); Королівське географічне товариство (7; 1866-1872); “L’Abeille”, ентомологічний журнал (1874).

М. Шодуар активно листувався з ученими. В архіві зберігаються листи таких відомих осіб, як Г. К. Машеллa (1872-1875), [С.] Вейерсa (1865-1869), А. Давідa (1879), А. Дейролля (1877), Дж. Доріа (1873), В. Маклея (1876), Р. Обертюра (1880-1881), М. Пауліно (1873), Е. Пейрона (1875), Ю. Пуцейа (1857-1879), А. Салле (1856-1877), С. М. Сольського (1869-1875), Е. Штейнгеля (1873-1875), С. Тарнье (1872-1873), І. Фауста (1873), Л. В. Шауфусса (1872) та ін.

Із документів Івана Максиміліановича Шодуара (1859-1919), колекціонера, бібліофіла і мецената, найбільший інтерес становлять конспекти лекцій з геометрії, тригонометрії, фізики, зоології, механіки, політекономії, анатомії (70-х рр. XIX ст.), а також нотатки, щоденник (1875-1878). Збереглися деякі відомості й про меценатство Івана Шодуара щодо Почаївської лаври тощо, а також документи з господарських питань за 1894-1912 рр.

Листування Івана Шодуара - переважно приватного характеру. Серед кореспондентів - Б. В. Левандовська (1887-1896); З. Балчинська (1897); А.І. Вальд (1899-1903); Ф. Голишевські (1902-1903); М. П. Добжинська (1899-1907); С. Ф. Москаленко (1895-1896); А. А. Соколов (1883-1892); М.Соколов (1883-1885); О. І. Цихоцька (1891-1897). Значним є листування із сім’єю Юрашевих (1896-1911).

Іван Шодуар цінував поезію та мистецтво. Збереглися зібрані ним рукописи інших осіб: К. Олізара “Туніс. Рим” (стаття); Ностельба “Нариси та нотатки з історії мистецтва”; Аndradzki Gzef. “Pisma wlasne. Zbiory poswiecone pryiazni” (1830); Krasinski Zyhmunt. “Vierszy” (1908); Podczaski Vladyslav. “Vierszy” (1908); Aleksander Fredro. “Vierszy” (1868); “Z?chowski Wilgelm. Stan pomieszany duszy. Poema” (1838).

Хоча Іван i не займався активним колекціонуванням, серед його матеріалів - такi iсторичні рукописи, як “Свідоцтво про надання польським королем Владиславом родині Корицьких дворянського гербa” (1786) та “Альбом рукописних географічних карт частин Речі Посполитої” (1771-1783).

Архівнi та бібліотечнi зібрання родини Шодуарів, відомого на Волині роду землевласників та колекціонерів старожитностей, є в Україні одними з найчисленніших та найбагатших за змістом. На сьогодні архівні документи та частини славнозвісного зібрання зберігаються в трьох великих сховищах України - в Житомирському обласному архіві, Житомирському обласному краєзнавчому музеї, а також у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського. Задля розвитку історичної науки було б доцільно, мабуть, провести реконструкцію та загальний облік історико-культурної спадщини Шодуарів, встановити коло архівних документів, що зберігаються на теренах України та Росії.

По материалам статьи “РОДИННИЙ АРХІВ ШОДУАРІВ У ЗІБРАННЯХ ІНСТИТУТУ РУКОПИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ім. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО” Е.Беленького
Журнал “Архивы Украины”