Собака - друг человека!

Приказку про ліпшого друга кожна людина чує і запам’ятовує з дитинства. Нерідко в дорослому житті хочеться переконатися в правдивості цих слів, отримати разом з турботами, невисипанням, доглядом за юркою малечею і вдячну ласкавість, охорону, відданість з її боку.
Сьогодні будь-хто, особливо не задумуючись, може завести собі скільки завгодно чотирьохлапих друзів, аби місця вистачало і харчі були.

А ось раніше довелось би трохи побігати, влаштовуючи різні бюрократичні нюанси, сплачувати щороку податок на собачку…
Житомирська Міська Дума 17 жовтня 1907 року визначила збір за кожного домашнього собаку – 25 коп, якщо чотирьохлапих було більше, доводилось хазяїнам платити по 50 коп. за кожного.

Пунктуальні собаколюби, які сплатили цю суму вчасно, отримували квітанцію та значок для своїх вихованців: такий собі залізний клаптик, довжиною 2,5 см. і висотою 3,5 см. Він мав лише три записи: зверху – Ж.Г.У (тобто Житомирська міська управа), посередині – номер, знизу – рік. Значки видавалися, відповідно і платня приймалася щороку до 1 лютого, хто ж не вкладався в цей термін, робив собі гірше. Все одно адміністративним шляхом через поліцію за накладними листами роззявам чи хитрунам доводилось-таки сплачувати боржок. Занадто прудкі друзі додавали турбот та збитків своїм хазяїнам, часто гублячи нашийні значки на прогулянках. Якщо після довгих пошуків скарб відшукати вже ніяким чином не вдавалося, нашийний значок бідолахам можна було придбати повторно за 10 коп. А тих, хто хотів приховати собачку, чекала відповідальність перед законом – за 29 ст. Уст. про покарання. Проте житомиряни не боялися штрафів, адже більшість виплачувала податкии справно, собак тримали небагато – по одному-два.

Найбільше собаколюбів століття тому проживало на Київській вулиці – 32, вони мали 37 собак; на вул. Гоголівській, відповідно, - 21 / 25, Бердичівській – 8 / 13, а ось однією з найменш запруднених собаками вулиць була Східна. Там проживало всього двоє собаководів, які мали 3 собаки.

Відзначилась своєю неймовірною любов’ю до собак Марія Францівна Мішель, яка тримала аж шість охоронців за адресою: в. Російська Слобідка, 9 (мабуть, було в неї що охороняти).

Сьогодні в парках та скверах групуються зграями, бігають з надривним гавканням десятки бездомних собак. На вулицях живуть безпритульні брудні істоти з вічно голодними та часто злими очима.

Не певна, що в старому Житомирі це було б можливим, бо століття тому намагалися, щоб собаки жили тільки з хазяїнами, не були “кусачими від життя собачого”. За контрактом з міською владою більше двадцяти років працював чистильний майстер Цибульський Казимир, який виловлював бродячих собак з вулиць. Щоб не хвилювати особливо ніжних та вразливих панночок, працював він до 8 годин ранку (весною та літом – до 7 год.). Причому ловити собак в дворах, чи викликати їх якимись засобами суворо заборонялось. Виловлених істот, з метою уникнення будь-яких помилок, Цибульський тримав у своєму сараї чотири доби. Якщо володарі знаходили у нього втікача, то платили викуп – по 15 коп. за кожен проведений день в сараї, повний раціон, який там отримували їхні бешкетні друзі. Щастя, якщо на собаці виявиться нашийний значок. Якщо ж ні - одним викупом не обходилось, починалась бюрократична тяганина з штрафами, виплачуванням квитанції, купуванням того злощасного клаптику заліза. А поки все це робилося, потрібно було впрошувати Цибульського залишити живою виловлену тварину без значка, на яку він мав повне право.

З іншого боку, за гонорар щомісяця лише в двадцять карбованців, Цибульський дійсно чистив місто від зайвих кусачих собак, а отже й від багатьох ускладнень для людей.
Століття тому працював очисний механізм, який існував за рахунок податків, знешкоджував зайві забруднення, нервування, хвороби. Він втрачений, проте ніхто не зможе заперечити його необхідність сьогодні.

По материалам сотрудника архива Житомирской области Хвостовой Л.