Рассказ о Житомире

Льончик мовчав.
- Не хочеш? Дєло твоє. Но пацани можуть обідитись. Я, блін, думаю, вони вже обідились…
Череп непомітно подав знак, і ззаду хтось щосили вдарив фотографа по ногах. Льончик скрикнув від болю і впав на коліна.
- Це вже другий коленкор, – вдоволено захихотів Череп. – А тепер скажи: „Простіть мєня, подлєца і нєгодяя”…
Фотограф спробував підвестися з колін, але знову отримав болючий удар по ногах.
- Я не зробив нічого, за що повинен вибачатись…
- Нам лучше знать… Проси!
Льончик заперечливо похитав головою.
- Здря, здря… – ватажок бритоголових підняв догори руку. – Людина може все… якшо її заставити…
…Пацани, – звернувся Череп до компанії, обводячи усіх своїм скляним поглядом, – давайте позирим, шо цей творець натворив?..
Витерши долоні об шкірянку, він потягнувся до Льончикової камери. Льончик зробив ще одну спробу вирватись, але двоє молодиків міцно утримували його за руки.
- Хочу побачить, як ми получились…
Череп узяв фотоапарат, зі знанням справи увімкнув зображення і почав роздивлятись знімки.
- Фігово вийшли… Не фотографія, а порнографія… Людям на такоє смотреть вредно… Ми ето експроприіруєм…
Череп став повільно діставати з апарата флеш-картку.
Льончик зблід. Від безсилля й приниження він став задихатись.
- Що ти робиш! Не смій!.. Це ж цілий день роботи…
Ватажок бритоголових, дратуючись, навмисно помахав „флешкою” перед очима Льончика й кинув її у вогонь.
- Ну ти й скотина… – прошепотів Льончик.
- Шо ти сказав?.. Ану повтори! – Череп криво всміхнувся. – Повтори, блін…
Льончик зціпив зуби.
Череп ударив його в обличчя.
- На кого гавкаєш?! Хочеш всю жизнь на аптеку работать?.. Можу запросто устроіть…
- Ти сміливий, бо мене твої шавки за руки тримають… – тихо сказав Льончик і майже не злякався своїх слів.
Очі Черепа зловісно зблиснули.
- Фільтруй базар і не зли мене! Ше одне слово вякнеш, блін, і я за себе не ручаюсь. Усьок?
- Плював я на тебе і на твої погрози…
- Я тебе предупреждав: закрий пасть… Но ти сам в бутилку залєз… Глянь сюда!
Череп підняв над головою новеньку камеру Льончика і щосили жбурнув її на гранітні плити. Від удару апарат розлетівся на друзки…
Не страх, а гнів подвоїли чи навіть потроїли сили і допомогли Льончику вирватись із цупких рук бритоголових.
- Так ти ж фашист… Справжній фашист…
За секунду Льончик поцілив Черепа кулаком у сонячне сплетіння, а коли той від болю переломився надвоє, з розгону ударив коліном у підборіддя. Вдоволено почув, як клацнули його зуби…
Втретє ударити Черепа йому вже не вдалося. Бритоголові молодики звалили фотографа на землю і мовчки стали бити ногами…
- Анатолію Вікторовичу! Маестро!.. – знову покликав Льончик. – Маестро!..
Але цей тихий вигук почув лише Череп.
Він повільно приходив до тями. З його розбитого рота текла кров.
- Харе, пацани… Стоять! – наказав він бритоголовим. – Підніміть його!
Напівнепритомного Льончика поставили на кволі ноги.
Череп підняв із землі сталевий шампур і скинув з нього рештки пересмаженої ковбаси.
- Не заводься!.. – різко крикнув хтось із бритоголової компанії, намагаючись спинити свого ватажка. – Тормозі, ти уже совсєм обкурений…
- Дєствітельно, Череп! Остинь і не псіхуй… – почувся ще один голос.
- Заткнітєсь!… Я такого не прощаю нікому…
- Всіх нас під статтю підведеш…
Раптом Череп зробив фехтувальний випад і штрикнув Льончика шампуром в живіт… Тонкий гострий метал легко ввійшов у тіло.
Льончик повалився на бруківку.
- Атас, пацани! Линяєм!..
Компанія Черепа чорною зграєю розлетілась в різні боки.
- Убили!.. – крізь біль Льончик почув жіночий істеричний крик.
- Міліція!… Людину вбили!..
- Хто-небудь, подзвоніть у швидку…
Навколо Льончика стала збиратися юрба.
- Що тут сталось?..
- Хулігани фотографа зарізали…
- Не зарізали, живий він…
- Хто знає, що в таких випадках треба робити?.. Може, штучне дихання?..
- Яке штучне дихання! Ви що, не бачите, у нього залізний шампур в грудях стирчить!..
Льончик упізнав голос Маестро і нарешті побачив над собою його спітніле обличчя.
- Я вас… кликав… Де ви так довго… були… – простогнав Льончик.
- Не переживай! Все добре… Все буде добре… – став повторювати Маестро. – Ми їх, голубчиків, швидко на нари посадимо… Усіх посадимо… Усі строк мотати будуть… Нехай не думають, що це їм так запросто минеться. Все нам компенсують… за все заплатять… Головне – ти тримайся…
- Боляче, – прошепотів Льончик.
- Зараз швидка приїде. Я її по телефону викликав. Потерпи трішки. А морди цих негідників у мене ось тут. – Маестро погладив свій фотоапарат. – Я їх увіковічив…
- Увіко… увіковічили?..
- Ага… Все встиг зняти… У найкращому вигляді… Поки вони тебе… Поки ви бились, я за деревом прилаштувався. Голомозі з тобою розбирались, а на мене ніхто уваги не звернув. Повезло мені… Такий матеріал! Нічого не пропустив… А ти – молодець… Не чекав від тебе. Один проти п’яти не побоявся…
- Ви стояли поруч і не підійшли… – Льончик від болю закусив губу.
- Не зміг… Ти зрозумій, якби підійшов, кадр зіпсував би… А це ж справжня сенсація. Ми з тобою за якусь годину знаменитими станемо… Такі фото будь-який журнал візьме. І не тільки в нас, в Європі! Та що там Європа, нас в Америці надрукують, можеш повірити. У мене на це – нюх.
- Ви… ви… Знаєте, хто ви… – Льончик закашлявся.
Але на брутальне слово, яке він хотів виплюнути в обличчя Маестро, уже не залишилось сил.
Льончик знепритомнів.

Володимир Шинкарук 2007

Страницы: 1 2 3 4